Твої бажання, почуття,
Межі не мають і стиду.
Мов вітер збурила життя,
Днів монотонних череду.
Від поцілунків, ніжних губ,
Від дотику п"янкого тіла,
Душа під звуки мідних труб,
Сміялась, плакала, тремтіла.
Витає досі в небесах,
По вінця впилася коханням,
Забувши біль, згубивши страх,
Твоїм піддалася бажанням.
Таким шаленним почуттям,
Які бентежать душу, тіло,
Тобі завдячую життям,
Що наче в вирі закрутило.
Тобі спасибі, що люблю,
Забувши біль, згубивши роки,
І відчай, почуття жалю,
Помилок і життя уроки.
Бентежні, ніжні почуття,
Ласкають наче хвилі душу.
Люблю тебе, люблю життя,
Біль не люблю, терпіти мушу.
25.02.2008р.
*****
Душа заплуталась в шалених почуттях.
Від щастя було важко не сп'яніти
...Її кохання "збурило життя"
Заради цього варто було жити!
*****
У Вас дуже виразні твори. І не тільки...
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А поцілувати? 
