Прискіпливо дивиться на Ганну Данило,
- Що з тобою жінко це життя зробило?
Колись був у тебе гнучкий тонкий стан,
Коси, мов у серпні колосистий лан.
Губи, мов троянди пишні пелюстки,
Ще й такі медові і такі смачні.
А зараз, що сталось на себе подивись,
Підійди до дзеркала добре роздивись.
Де поділась ніжність і рум’яні щоки,
Не такі у тебе і ще Ганно роки.
Стан гнучкий дівочий, де скажи шукати,
Все злилося в купу, що тут пригортати.
Слухала уважно не мовила й слова,
Дуже вже вражала чоловіка мова.
- А тепер послухай, що буду казати,
Краще тобі було мене не чіпати.
Подивись на себе, де дівся той козак,
Все в тебе Данило зараз вже не так.
Де чуб кучерявий, твої пишні вуса,
Не раз серце плаче, як я подивлюся.
Що з тобою зараз живіт аж обвис,
Немає козацьких вже давно тих рис.
Де ті поцілунки, слова про кохання,
Лиш одне хропіння з вечора до рання.
Час забрав з собою юність і красу,
Але я над іншим голову сушу.
На дівчаток юних досить задивлятись,
Смерть уже скоро скаже в дорогу збиратись.
Хоч не пишні коси, а стан не гнучкий,
Але краще вдома, як йти до повій.
