Мені пісню в дитинстві співала
Моя ненька, і я пам’ятаю,
Без музики дзвінко лунала,
І скрізь я її упізнаю.
Без пафосних слів пісня тая
Запала у душу мою назавжди.
Як сумно мені, а вона пролунає –
Щезає сум, і не знаю куди.
Це проста колискова дитяча,
Яку мама складала сама,
Так ніжно співала, тим паче,
Я чула вкраїнські слова.
Мене змалечку вчили любити
Солодкий мед материнської мови
І в віршах я прагну розкрити
Унікальність і межі цієї любові.
Це є перлина – голос із віків,
Це спадщина нескореного люду,
Це мова і моїх батьків,
І поки є я, берегти її я буду.
Як повітря, сонце і вода,
Так нам потрібне рідне слово,
Українська мова – хай цвіте вона,
Як мальви, пишно й кольорово!
Що стосується вашого вірша, то маю одну пораду, - звертайте увагу на ритміку. Не сприйміть за образу. Але милозвучність кульгає.
Лілея Лозова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, ви не перші мені це кажете, віршик старий, то як данина пам'яті він не перероблений, я часто жертвую милозвучністю заради точної передачі моєї думки, для мене це головне
