Коли я полохливо укладаю
цей вечір у твої крилаті руки,
ти в"яжеш сонце до спідниці краю,
ти вперта наче тятива у лука.
Німіє день, прощаючись з огнем,
порозбрелися пси та перехожі.
А ми все парком стишено ідем
і я бреду, у тебе на сторожі.
Надалі вглиб, у зелені лабети,
моя пляшчина скоро догорить
і розцяцьковано-поламані намети
усотують усе: і форму, й мить.
Твій настрій збитий, наче темний шлях
Він, розганяючись, реве мені у груди.
Я щось кричу про сонце у полях...
Ти вперта як стріла "Таке не буде!"
В очах у тебе гасне і горить,
воркочуть голуби та крехчуть круки.
А, чорт із ним! Тебе я заберу!
Уперту наче тятива у лука...
