Так смішно, всі мої останні спогади вмістилися на один диск...Останні 5 років життя, на якийсь нещасний диск.
Всі усмішки, сльози...Вся ненависть,вся любов, друзі, дні народження, прогулянки,навчання.Всі ті яскраві ,які просочували тебе із середини і давали сили жити дальше, всі ті люди,які тебе надихачи чи навпаки робили тебе жорсткішою...Всі вони склалися в одну папку,якій навіть не вистачило сміливості дати назву,це просто "нова папка" чи вже стара, я не знаю...
Як би мені хотілося сказати: " Я взяла до рук потерті, давні фото мого життя,такі теплі на спогади і такі рідні",але ж ні...Вони не потерті,я навіть до рук їх взяти не можу!Вони новесенькі,ні єдиної тріщенки вводят в оману...наче це було вчора, або сьогодні зранку.А найгіше те,що їм бракує душі...вони холодні,не рідні,не мої...електронні...І щоб показати,як це було давно,все що я можу лише відкрити фоторедактор і придати їм давності...
Знаєте чому всі старі фотокартки набувають жовтизни?Просто вони стають теплішими,всі наші минулі спогади стають кращими...через певну кількість років ми вже не будемо пам*ятати ,як ми ображались через дрібниці,майже не будемо пам*ятати скільки ми плакали і не згадаємо сірий дощ, який псував настрій чи плани...Ми будемо пам*ятати лише хороше, лише людей,які дарували посмішки, лише сонячні дні,лише кохання....І лише потерті фотокартки,зможуть допомогти нам все згадати....
А зараз я сиджу за комп*ютером і дивлюсь на цю папку,нову чи стару я так і не можу сказати..збоку дисковод покірно віддав мені диск,який прожив чи то вложив у себе 5 років за дві хвилини...
Дві хвилини на емоції...які я тільки що втиснула у свою розповідь...час вийшов.
