Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Пахнющий: ХХХ. (В ожидании Великого поста) - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Валя Савелюк, 04.08.2012 - 07:27
пане Олександре! якщо порівняти поетичний потік з, скажімо так, видимим крилатим "населенням" нашого піднебесного світу, то в потоці цьому є вірші-метелики, вірші-мухи, вірші-горобчики, ластівки, лелеки, є вірші-вОрони, зозулі, є вірші-солов`ї... є вірші-альбатроси -- прекрасні в небі (у своїй стихії, у своєму вимірі ритмічно-вібраційному), але дещо недолугі "на падолі земному" (до альбатросів, ввижається мені, належать мої...) -- а Ваші поезії -- це такий "вид" небожителів, який показується дуже зрідка... це такі великі, сильні, сповнені внутрішнім почуттям власної гідності, відсторонені (здаються самотніми...), інтелектуальні, досконало "оформлені" самою природою, з абсолютно гострим зором, стисло- чи конкретнослівні, і ніяк не можу обійти слова МУДРІ птахи... Орли?.. що серед недоступних гірських вершин мешкають... отаке враження...стосовно даного твору -- надзвичайно спостережливо, і в самий "корінь" роздивлено тенденцію... ризикуєте... бо "в Росії" для тих, хто БАЧИТЬ і НЕ МОВЧИТЬ стежка традиційно протоптана в один бік... можливо, я зайве говорю і вболіваю за Вас, але... за "Сон" Шевченкові 25 років солдатчини "відломили"... власне, живим поховали... і він не становить винятку... а "розстріляне відродження"?.. вірш -- як і належить орлокрилому... одразу ж вибачаюся, якщо не в ту сторону "нахилила" тему коментаря могО... але такі о`брази, думки і страхи мої з приводу цього вірша... це -- як сталевий гвіздок -- вбитий раз і назавжди -- не зрушити... Олександр Пахнющий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Валя, попробую ответить Вам тут сразу на все Ваши плохо скрываемые восторги (меня немного пугает превосходная степень: а ну, как поверю в свою исключительность?).Итак, сам повод для Ваших характеристик - это и есть акмеизм, двумя истоками которого считаю Лермонтова и Шевченко, и который был оформлен Гумилёвым, а позже - подвергнут развитию последовательно Мандельштамом и Бродским (добавил бы сюда и Тычину, но боюсь, что антисоветская публика засмеёт). Одной короткой фразой сформировал бы сентенцию так: точность языка и лексической единицы для формирования (не только для передачи) ассоциативного состояния. Звучит как тема диссертации, но - Бог с ним, я же вместо анализа сентенции лучше всё это на практике попробую. Относительно свободы поэзии в России: пока ещё наказывают тех, кто интересуется счетами власть предержащих, т.е. поэтов пока не трогают... но мама моя говорит мне то же самое, что и Вы (особенно после того, как увидела всё это в сборнике на бумаге). Поживём - увидим. Относительно нынешней власти (Путина) могу сказать одно: я согласен с ним в том, что нынешний народ России не готов к свободе, людей надо воспитывать (правда, он всё больше - дрессирует, и из кнута и пряника всё больше обращается ко кнуту, но президент - он, а не я, ну а народ воистину заслуживает того правителя, который его имеет) Что может "грозить" мне лично? - да ничего, пока я не достиг популярности или, по крайней мере, пока не получил Нобелевку, а последнее - мне не грозит (однозначно). Ситуация же в России такова, что любая репрессивная мера в адрес поэта - это создание популярности ему руками власти. Так что... пока я не встал (и ведь не встану!) в один ряд с Кушнером, Рейном, Чухонцевым, - о чём тут говорить? Прошу прощения Вашего за то, что отвечаю по-русски: на этом компе ещё нет укр. раскладки клавиатуры - только переустанавил и не определил, кому из домашних его отдать |
|
|