(філософське есе)
Цікаво, скільки людей вважає що вони хазяїни свого щастя? Мабуть багато. Також не мало знайдеться таких, які просто довіряють долі, яка все вирішує за них. Усі по-своєму праві. Це, звичайно, спрощена теорія того, як ми сприймаємо дійсність. Чому б саме зараз не розібратися, хоч трошки, яка ж фатальна сила керує нашим завтра.
Ми довгими роками можемо жити примарними ідеалами, сліпо довіряючи своїм очам і тому що самі собі про це науявляли, чи то б правильніше у чиємусь випадку сказати «обгрунтували», «обдумали», «зробили висновки». Яким словом не назви, а суть та сама, відрізняється лише міра заглиблення у цю ілюзію. Світ став на стільки жорстоким, що нам набагато простіше стало жити вигаданими, напівправдивими уявленнями про людину: те що ми знаємо плюс власна точка зору, частіше завищена, бо де ж ти побачиш у цьому житті стільки хорошого, як не у своїх здогадах? Людям потрібна віра – саме вона тримає їх у душевній рівновазі у цій злій і цинічній повсякденності. Може хтось скаже що я все занадто спрощую, що я взагалі можу знати про життя, кого я збираюсь вчити. Ви частково праві, я оминула багато складних завулків і підвела одразу до висновків. Вчити буду не я. Педагогами нехай виступає досвід, життя, час. Мої слова кожен зрозуміє по-різному, в мірі того як дозволяє це зробити розум. Це справедливо, бо кожному треба зробити свій висновок, задуматись над своїм, а не над моїм. Моя мета – примусити задуматись. Як вам це? Не для кожного підходить… не всі твори знаходять своїх читачів.
Людям потрібна надія. Без неї не можливо перепливти ту сильну течію труднощів, які топлять нас щодня. Згадайте хоч одного свого знайомого, який проявив стійку силу волі у тій ситуації, де ви б ладні вже давно здатися і зрозумієте про що я. Часто саме це почуття здатне нас витягнути із найглибшої прірви, що б там не було.
Зовсім інші почуття, які наповнюють нас: зневіра, безнадія, ненависть, страх. Звичайно цей список не повний і для кожного він має свою довготу. Залишилось пригадати випадки з життя, коли вами керували ці почуття. Скажімо розчарувались у дорогій людині, як виявилося зовсім дарма; не наважилися помиритися з другом через незрозумілу нікому гордість і пиху; зневірились у собі, коли почали займатися справою, про яку мріяли багато років; боялися зробити перший крок; ненависть до певної людини роз’їдала вас з середини і породила тільки апатію і неврози. Цей список можна продовжувати безкінечно.
Ви розумієте до чого я веду? Всі ці емоції і почуття, про які я кажу, впливають на нас щодня, а отже, постійно, без перебільшення скажу що вони керують майбутнім. Якщо ми так і не задумаємося над доцільністю цих почуттів, то вони керуватимуть нами, а не ми ними. Зробімо так, щоб ми управляли долею, а вона, в свою чергу, давала нам те, що ми вибороли. Результат не примусить себе довго чекати.
На завершення скажу ще одне. Без любові цей світ не може існувати, адже вона породжує нове життя, позитивні емоції, допомагає творити і жити. Любіть одне одного! Образа і ненависть, байдужість – прерогатива слабких.
ID:
359895
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.08.2012 12:06:10
© дата внесення змiн: 27.08.2012 10:55:50
автор: Лілея Лозова
Вкажіть причину вашої скарги
|
