Десь тут колись у славнозвісних плавнях
козацький дух рождався й умирав,
що не спалили вороги Украйни -
злощасне море зжерло, мов удав..
Колись тут воля, а тепер лиш води,
що зацвіли від кривди і журби,
цвинтарний запах, пам"ятник свободі,
могила сіл й козацької доби.
Тут ще шумлять вцілівші верболози,
що пам"ятають той гарматний дим,
пожеж заграви і обличчя кожне
обдурених і страчених затим.
Іржали коні, бряскотіла криця,
мушкетні дула цілились в лице -
звала до бою Йванова правиця
і вороги давилися свинцем.
Хто проти волі - кров"ю обіп"ється,
хто за недолю - осуд і ганьба!
Вмирала Січ Сіркова, Чортомлицька
і слала смерть нещадно ворогам...
Тепер тут море. Ген гудять турбіни
і кораблі переправляє шлюз,
але внизу - там серце України,
її звитяга, що мовчить чомусь.
Все дніпровське русло стало тими морями і гудять тепер, на жаль, тільки турбіни. Гарний вірш!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Воно і те треба, бо атомна енергетика ще більше шкоди наробила, але таке враження, що затопивши таку легендарну місцевість ми втратили зв"язок з славним минулим.
