Для Івана каже Галя,
- Ой була я гарна краля.
Пам’ятаєш, як колись,
На мені ти одруживсь?
Які мала гарні груди,
Заздрили всі тоді люди.
До колін груба коса,
Брови чорні, мов дуга.
Очі, мов би дві тернини,
Не було такої днини.
Цілував, заглядав в очі,
А які були в нас ночі.
Щирі палкі почуття,
Думала на все життя.
Той ліниво потягнувсь,
Туди-сюди повернувсь.
- То епіграф був лиш Галю,
Я не бачу зараз кралю.
Свою косу продала,
Захотілося бабла.
Брови, мов та павутина,
Вже сміється вся родина.
Де той стан і пишні груди,
Озираються вже люди.
Мов та баба стара йдеш,
Кожен раз щось волочеш.
Ось сусідка Катерина,
Отака б мені дружина.
В неї досі все до ладу,
Дає собі вона раду.
Носить все вона по моді,
- Ой, Іване, досить, годі.
Хочеш таку жінку мати,
Треба гроші заробляти.
Катька може бути пані,
Ти лежиш лиш на дивані.
А її десь наймитує,
А вона тут хазяйнує.
Грошей в неї є торбина,
Не болить у неї спина.
А тут тягнеш, як коняка,
Ось така мені подяка.
Йди працюй вже годі спати,
Якщо хочеш кралю мати.
