І море хвилями котилося до ніг,
Вмивало берег бризками сяйливими,
А промінь сонця, що на гребінь хвилі ліг,
З душею бавився мінливою.
З душею-склянкою, прозорою до сліз,
Неначе з мушлею у синіх морських водах,
Вітер перлами квіти заплітав до кіс,
Мінливою не тільки є душа, а й врода.
Краса, злегка приправлена солодким кремом,
Що бездоганна і не штучно-ідеальна,
З часом вмирає так, як свіжолика квітка прерій,
Так само, як за гратами неволі гине геніальність.
А море хвилями котилося до ніг,
Вмивало берег піною та іскрами.
Вони зустрілися на перехресті двох доріг -
Він мрійник, а вона - любов, - під зір палаючими люстрами.
17.06.2011 р.
