«Шляхом можна наповнитись
і з ним бути.»
(Чжуан Цзи)
Колись у Норвегії я споглядав старезну сосну, що виросла серед кам’яних скель. Падав лапатий сніг. Я довго блукав по глибокому першому снігу аж поки не звалився з ніг. Пізніше, сидячи біля вогню коминка в старезному кам’яному будинку, я згадував цю історію і написав таке:
Мурахи! Я ваш повелитель!
Це я блукав снігами Ісландії
Дихаючи крижинками зірок.
На схилах готичних Гімалаїв
Це я мріяв про стежку
Від одного дерева до іншого.
Принесіть мені зерна,
Які я покладу на долоні
Мертвої почвари Гондвани.
Сива борода Дарвіна –
Бідолахи епохи сентиментальної.
Одягніть макінтоші
Будуючи піраміду з глиці.
Моя тінь на мурашнику.
Твоє дерево біля бароко
Одразу наліво від Галілея.
Дерев’яну кульку
Кидаю в Космос.
У чорноту. Навпростець.
Покажіть мені Шлях
До мого «я».
До твого «ніби».
До нашого «сутінки».
Цікаво, гарно, загадково. Не перестаю дивуватись як же Ви добре опанували українську (слово почвара, наприклад, я знайшов в словнику Грінченка, в інтернеті, звичайно)
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це слово застосовують багато сучасних авторів. Крім того - це слово архаїзм. А мені слова-архаїзми особливо подобаються...