Цей світ мені чужий і дикий темінню,
я не навчилась приживатись з відчаєм.
на грані поміж хвойдою і чемною,
довкола мене оселились грішники.
ті друзі, що ще вчора були каменем,
сьогодні пожовтіли й стали прикрими.
розмови вже не ті, не ті підвалини,
можливо виросла і стала розумнішою…
цей світ мені чужий, мов поміж хмарами,
і мрії вже не мріються, під маски
ховаються, як сором попід блузкою
довкола ходять посивілі парами,
а я одна, неначе боягузка…
цей світ мене лякає відвертається,
а я його усмішкою поколюю,
хоч і безсила, вміло посміхаюся,
так добре народитись, як я – гордою…
твору.
