За стареньким, нікчемним парканом, заховалося личко.
Скрізь щілини не бачивши сонця, споглядають зіниці,
Наче прагнуть знайти в тій весні теплий дотик проміння,
За межею байдужості наших сердець плаче дитина.
Кожна крапля - то відчай з блакитних барвінків,
То душа разом з тілом шукала, рятівну соломинку.
Може краяла доля останнє відлуння тривог та благань,
Але дівчинка мужньо дивилась на сонечко вдаль.
Перехожі ж спішили, не звертали увагу на бідкання ті,
Чи то так захотілося їм погляд свій заховати від сироти.
Чи то так дуже важко прийняти весь біль, і посіяти вогник
Не лише у самотніх очах, щоб у серці в нас виник.
І щоб сміх янголятка котився невпинно й щасливо
І здригнеться планета - повірять народи в те диво,
Цвіт барвінків не синій, а ледве блакитний торкнеться,
Кожна крапля - від радості, відчай минеться.
Але янголи в небі, немає біленьких тілець,
Біля кожної мрії знаходиться власний, болючий кінець.
Заховалося личко бліде за парканом і стоїть сирота,
Так, маленьке і читає молитву за людей, за життя...