Сонце за обрій тихенько сідає,
Місяць в далеку дорогу рушає,
Трави, мов шовкові, росами покрились,
Батько і мати гірко зажурились.
З рідної оселі діти розлетілись,
Та неначе вчора грались, веселились,
Сміх дитячий, мов дзвіночок, лунав на дворі,
Та тепер сумують – лишились одні.
У неньчиних косах зима вже блукає,
Та неньчині скроні також не минає,
Не минає старість їхньої оселі,
Життя пролетіло, як ті каруселі.
Доки вас чекають їдьте в гості діти,
Старість в тих оселях вже не зупинити,
Повертайте додому до рідної хати,
Не примушуйте довго стареньких чекати.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/129-sontse-za-obrij-tikhenko-sidae.html
