Я в матері. Звалилося на плечі
Турбот - здалося, мов за кілька літ.
Незчулася - а вже весняний вечір
Лоскоче тишу леготом між віт.
Я від утоми трішечки дрімнула.
Аж раптом пісня увірвала сон.
Фіранку відхилила - і збагнула:
Він знову ходить під моїм вікном.
Чи мо' не він? Мабуть, я помилилась...
Йому вже досі, певно, тридцять п'ять -
Повинна бути і дружина мила,
І діточок зо двоє забавлять.
Згадалося чомусь: він любить поле.
І в цім себе повинен віднайти...
Але ж це він! Його натхненний голос
Виводить призабутий вже мотив.
Мо' відчинити - хай зайде до хати,
Кохатиме під трелі солов'їв?..
Та ні, ба ні! Дослухаю - і спати,
Бо завтра знову - клопотів рої.
