На що ж це ми перетворили свої душі?
Там темрява, там морок й пустота,
А сердець стук, це вже не серця, бо вони як груші
Падуть з такої висоти, зрікаючись христа
Чи то ми так черстві, чи то ми збайдужіли
І засипаєм всесвіт порохом брехні.
Ми як те зів"яле листя почорніли...
Згораємо в одному й тому ж самому вогні.
Хтось крок вперед, хтось крок назад,
Ми зміряємо час в умовних одиницях.
Хто зна, можливо все піде на лад,
Але чи змінимо ми світ в своїй особі, в своїх лицях?
