Скільки ще потрібно кроків для наповнення мого раю,
Щоб буяв він і цвів незвичайно, а не бавився знову сльозами,
Скільки спогадів вільних, не приречених в дану безвихідь,
Скільки тих хто прийдуть і тихенько поруч посидять…
І Зупиняться дивні трамваї, може зайві тоді пасажири,
На зупинку – і в небо взлетять, тільки їх не тримайте. Благаю!!!
Бо ж сьогодні вже інші надії, і лунає лиш стомлена сповідь.
Та для когось завше буває, не вертають назустріч трамваї,
І зникає усе, що з'являлось до цього, і пустельність навколо,
Заважає подих величних барханів та звична вам щирість,
Залишається вічність для себе, і кроки природно самотні.
Скільки ще потрібно кроків для наповнення мого раю,
Щоб буяв він і цвів незвичайно, а не бавився знову сльозами,
Скільки спогадів вільних, не приречених в дану безвихідь,
Скільки тих хто прийдуть і тихенько поруч посидять…
