В мене якісь дивні відчуття,
Хоч ми і розлучені судьбою,
Тільки там колись після життя,
Ми у пеклі стрінемось з тобою.
Це як кара буде нам на двох,
За на вітер кинуте, -«Кохаю!»,
Я не знаю чи існує Бог,
Та для нас вже не існує раю.
В мене якісь дивні відчуття,
Що у пеклі нам не буде гірше,
Без пробачень і без каяття,
Буде все у нас як і раніше.
Буде недосказанність в словах,
Буде біль, зневіра і образи,
Та ніхто із нас у молитвах,
Вже не побажає бути разом.
В мене якісь дивні відчуття,
Що минуть віка і покоління,
Все перетвориться на сміття,
Та ніхто не стане на коліна.
Так чому ми досі ще у двох?
І чому віддались на страждання?
Бо кохання вигадав не Бог,
То диявол вигадав кохання.
Я вже про кохання писати не можу (бо вдалася до іронічної поезії), та залюбки про любов прочитаю...Особливо, коли написано від душі...Гарно...Неперевершено...
Ви помиляєтесь! Кохання - це коли розумієш, прагнеш добра своїй половині, прощаєш, бажаєш їй розвитку.
Це від Бога. А ревнощі, підозри, ненависть і злопам'ятність - це від нечистого. Коли в центрі ваших стосунків буде Бог, буде Ми, а на Я і Я, то буде мир і любов справжні. Не ображайтесь. Бажаю Вам ДОБРА!