Із неба впав на землю
Жовтий лист.
Чому із неба?
Тому, що небо повеліло,
Золотавій осені прийти.
Надумалось в осінньому
Парку пройти.
Ішла собі, ішла,
Дивилась навкруги.
Із думкою засмучено
Самотньою в душі.
Минають дні, летять роки.
Нема нового, все зрозуміле
У житті.
Від того смуток, трохи жах.
Навіщо я прийшла в цей світ,
Хто запросив мене тут
Відбувати вік?
У чому сенс життя?
Буденність, сірість,
Сльози, каяття.
Буває й так – веселість
Заіскрить, з душі полине
Сміх, то щось у серці
Затремтить.
Відлуння від любові
Надає, буває, сил.
І раптом вітер налетів,
Збентежив трохи, відволік.
Під ноги глянула, а там
Лист лежить сухий і мертвий.
І в небо очі підвела,
Там сонце.
Не те, що літечком
Безжалісно пече, а ніжне
І ласкаве.
І здумалось: « Отак і осінь
Промайне, весна прийде».
Знов із неба падав лист ,
До рук взяла, майнула
Думка в голові: « Хоч я
Сумна, та все ж таки жива».
То може в цьому сенс життя?