Скільки б ти не заощаджував на мені свої почуття,
Все одно ми зв"язані з тобою міцно-залізо-бетонно.
Бо й справді - коли тебе нема, то це уже не життя.
А якесь існування безлике, буття однотонне.
Якби ти не хмурився і не зжимав міцно мою долоню,
Не блискав сердито очима і губ моїх не кусав,
Я б так і залишилась навічно у серці холодна.
Ти зітер все минуле, і мене на новий лад переписав.
Скільки б я не сердито не здіймала своїх чорних брів,
Одне твоє тихе слово і я, як кошеня, муркочу.
Іще не винайшла природа таких страшних вітрів,
Щоб я забула твої веселі, кришталево-сині очі.
