На небі літак маленькою цяткою,
Не розгледіти навіть розправлені крила,
Слід широкий лишає про себе на згадку,
Ніби пише по синяві білим чорнилом.
Дивний лист без відправника і без призначення,
Без адрес, без конвертів, і навіть, без марок,
Та я знаю, насправді, це з тобою побачення,
Ти ж слідкуєш за мною з накрохмалених хмарок.
Відчуваю присутність і без перебільшення,
Бачу тінь, чую голос - це не вітер, а ти…
Я люблю, ти найкращий, ти почуй ці освідчення,
Я ж не в змозі писати тобі також листи.
Я шкодую: дорослою стала запізно,
Ми не сядемо разом за обіднім столом,
Ти не будеш ласкавим, не ставатимеш грізним
І лише листування залишилось обом.
Я сумую, повіриш? І без тебе так важко!
І до тебе не можна, поміж нами життя,
Лягло, ніби провалля, серце б’ється, мов пташка,
Я так хочу назад, та нема вороття…
………………………………………………………….
Не один уже рік гудуть літаки,
А рядки-послання – спогадів запорука,
Ти пиши, любий мій, і надалі пиши,
Я чекатиму пошти… Пам’ятай про онуку…