Барвиста саламандра-земновод,
Слова прості - співа солодку пісню
Що слухає у захваті народ;
Така красива й щира, хоч ти трісни.
Збирає повні зали глядачів
Та прохачів (не крові, - хліба),
При вході - в три ряди стоячих збирачів,
Сторожових її святого німба.
Слова - немов цукрові ріки
Із тіла - крові з молоком -
Вона поможе прокаженим та калікам,
А недругів боліт залишить під замком.
Їй плещуть всі, їй моляться, її кохають,
Їй довіряють кожен власну нору,
Принцесою болота обирають
Й бездумно кланяються у покору.
Ну все - вона зробила свою справу -
Сидить на троні болотів-держави.
Здається, й справді диво-саламандра.
Та ближче придивитись - підла жаба!
Їй того бу́ло тільки й треба,
Вона тепер покаже де зимують раки,
Розорюючи нори жителів боліт,
Тепер їй все до... куцого хвостяки.
Не йму́чи віри, аж роззявлені роти
На неї дивиться нарід болотний -
Невже дарма він тяг свої хрести
Такий сердитий та голодний?
Усім тепер, хоч як ти не крути
Вона керує та звершає долі.
Минає час, пливуть роки
Але нарід, як завше, в чарівному колі.
Правителів старих скида. То й що?
Наступних обира, бо вірить їх словам,
Та тільки забува, що ті слова повторні -
Бо кимось іншим сказані були...
***
В болотних жителів традиції такі.
Але ж хіба ми гірші? Ми ж такі самі.
