А мову вашу, ми все ж чули
І в мові вашій ми жили
Та тільки в мові, бо забули
Ви дорогу, по якій ішли.
А слово за слово пасеться
І пустить сльозу за сльозою
Бо нам з тих слів колись прийдеться
Облитися власною журбою.
І встанемо ми, і підемо
І будемо думати, що на коні
Та світ до норми не вознесемо
Бо ми всі з вами є дурні.
Бо ми із слів тих під батіг
Потрапимо з ваших старань
Бо ласка й ласка з усіх ніг
Не роблять кожному бажань.
Не роблять, бо ось ті сліди
Не змиються нами по світі
Бо людям краще лиш кради
Бо наші не можуть інакше жити.
