Я завжди виплескую свої емоції, шалені скупчення емоцій в малий клаптик паперу…Це або малюнок, або вірш, або буквально пару слів. Головне, написаних від душі, написаних ритмами мого серця.
А сьогодні я вирішую взяти свої руки і свої відчуття – і дати їм волю. Ось тут. Зараз. Не витрачуватимусь на щось маленьке, швидке. Хоча завжди так роблю. І тоді величезна повітряна безмежність у грудях минає.
Сьогодні я не хочу, щоб вона минала. Сьогодні я хочу, щоб вона розлетілася мільйонами легких та натхненних кульок по всьому моєму тілу, заполонила усі сторінки, поглинула.
Мене щоразу тягне саме до творчості. Щоразу.
Я не вмію співати, але беру в руки власні руки і настукую ритми по столах, дитячому іграшковому відерцю і, та й взагалі – будь-чому. Це звучить смішно, але так мені знайомо. А зараз, зараз грає музика у навушниках і… І я – це музикант, а така, хай і урбаністична, суха, холодна клавіатура – мій інструмент.
Я не вмію танцювати, але увесь час намагаюсь повторити чийсь рух. Увесь час, коли слухаю свою улюблену музику - рухаюсь. І рухаюсь так, наче усього навколо і немає. Рухаюсь так, як би рухався кожен з вас, відчуваючи своє. Рухаюсь, коли тілом рухає серце.
Я не художник. Я не вмію зображати шедеври. Але, коли я відчуваю, що сьогодні і зараз мені це потрібно – я беру олівець і виплескую. Я виплескую, виливаю, відкриваю, відпускаю.
Так. І ти також. Не кажи, що не вмієш. І навіть якщо не виходить, але ти рухаєшся серцем і його ритмами, ти досягнеш. Ти головне відчувай. Творчість на те і творчість, щоб творити. А творити можна лише коли щиро.
