Вовки над Римом панували,
З Гусей збираючи оброк,
З законів ,будували вали,
Від поглядів різних Сорок.
Їм Бджоли, золото носили,
Воли для них , тягнули плуг,
Здавалося, не буде сили,
Що їх розтопче , наче Мух.
Їх Вовк-найстарший ,для забави,
Позолотив свій унітаз,
І в прагненнях, хижих, лукавих,
Торочив – «Звірі все для Вас!.
Для Вас, ми пишемо закони,
Кредити світ, дає для Вас,
Вовків , озброєні загони,
Вас порятують в Судний Час!»
Вовки з Ведмедем, мали дружбу,
Він їм за приклад слугував,
У нього флот, дружина дужа,
І слуги всі-раби без прав.
З Вовками поруч жили Лиси,
Які з Гусей свій мали зиск,
Красиво відкривали писок,
Під сліз фальшивих хижий блиск.
За це їм Гуси, пух стелили,
Свій щиро віддавали хліб,
А ті їм говорили вміло,
Що за Гусей ляжуть у гріб.
Одна Лисиця, дуже хитра,
З Ведмедем мала інтерес,
Коли дорвалась до корита,
Під себе газ забрала весь.
Вовки нахабства не стерпіли,
Лисицю кинули в смолу,
А потім поваляли в пір’ї,
Лице замазали в золу.
І стала з виду - не Лисиця,
А звір, подібний до Гусей,
Її в лікарню «для годиться»,
Сховали далі від очей.
Щоб Лисам всім була наука,
Як красти зі стола Вовків,
Їй, всипали при звір’ях, буків,
Щоб ті цінили теплий хлів.
Та від нахабства зажирілі,
Вовки рішили звести Трон,
Їм Суд у рукавичках білих,
Переписав «Святий Закон».
Вовки за ним – «Священна Каста,
А Гуси, слуги та раби,
І мають на коліна спасти,
Лице сховавши від ганьби.
Лисиць Вовки лишили з носом,
Забрали бізнес їх собі,
Гусей закликала до посту,
Їх просо, з’ївши на обід.
Тоді лиш зрозуміли Гуси,
Що скоро й їх з’їдять Вовки,
Або з Ведмедем у Союзі,
Відправлять всіх на Соловки.
Почали Гуси клекотати,
Чужих закликали царів,
Вовків прогнати супостатів,
Та скинути в глибокий рів.
Лисиці швидко зрозуміли,
Нагоди кращої – нема,
Сказали « Гуси – своїм тілом,
Ми Вас спасемо від ярма!»
Вовки ж, без бою не здавались,
Бо з ними , лідери Лисиць,
Свої крутили карнавали,
Пускали порох до зіниць.
Та молоді, невинні Гуси,
Пішли беззбройні на Вовків,
Щоб мати хліба , вільний кусень,
І геть прогнати «Паханів».
У наступ Гуси йшли сміливо,
За хитрих ледарів Лисиць,
А Яструби, мов чорна злива,
З них сотню, положили ниць.
Ця сотня, все перемінила,
Злякала лідерів Вовків,
Стіна Гусей – велика сила,
Раз розганяє Яструбів.
Вовки згадали, у лікарні,
Лежить на Гуску схожий звір,
Тому команду дали Псарні,
«Хай на свободу вийде він».
Це була та сама Лисиця,
Ведмедя подруга слизька,
Їй Римський Трон, ночами снився,
І мрія стала знов близька.
Її соратник на Майдані,
Промовив криком до Гусей,
«Пора збирати чемодани,
Ви досягнули вже усе.
Вовки налякані й розбиті,
Пора Вам, Гуси по домам,
Хутчіш здавайте свої бити,
Бо вже не править Вами Хам.
Лисиця , що «хворіла» довго,
Також звернулась до Гусей,
В розмові пригадала Бога,
І склала дяку їм за все.
І стала в мить одну здорова,
Сказала – « Я Ваша слуга,
Даю Вам Гуси, щире слово,
Вовки всі вдаряться в біга» .
Та Гуси віри їй не мали,
Сказали – « Ми зламали трон,
Не кинемо ціпів та палиць,
Не піддамось на «Лохотрон».
Ти вільна, їдь лікуй «хвороби»,
Нам не потрібний новий цар,
Ми вільні звірі, не холопи,
Тому не трать на нас піар.
Знайдемо лідерів між себе,
Серед простих, сірих Гусей,
Бо наше вільне , рідне небо,
Ми любимо понад усе.
Так Гуси Рим порятували,
Вовків прогнали та Лисиць,
Щоб від ворожої навали,
Сотні нові, не впали ниць.
ID:
481718
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 24.02.2014 22:48:47
© дата внесення змiн: 24.02.2014 22:48:47
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
