Надав приют уривкам сніжним
Збіднілий в красках сон землі
І кряче ворон перестрічним
Що той загине в теплі дні
Мені пора ця значно блища
Та ось від чого не знайду
Я всеж люблю як снігом свище
В останнє в весняну грозу
Як знову старий друг приходить
За всім тривога що впустив
І більше ніж пройти належить
Те все чого ще не прожив
Ні я не бачу окрім неї щастя
Тут нам усім воно єдине
Лебідка моя нині дальня
Намарно стук у грудях лине
Вже тільки серцем не збрешу
Що я кохання заспокою
Піддавшись долі збережу
В краю з такою же весною