Зачарував мене видінням
Казковий сад, а в тім саду
Сріблястим місяця творінням
В нічному мареві іду.
В тім мареві тебе стрічаю
Неждано, мріє диво-снів;
Невже, невже я знов кохаю
В бігу нестримних моїх днів?
Що поєднало нас з тобою,
Що наші збуджує серця;
Чи стало це якоюсь грою,
І, як насмішка зустріч ця?
Чи витвір це моїх фантазій,
І я придумала любов?
Не хочу я таких оказій,
Щоб нуртувала в мені кров.
Переведу я все на жарти,
Сама із себе посміюсь;
Без жартів я нічого варта –
За репутацію боюсь.
Хтось прочитає мої вірші
І скаже: діло не просте;
«поїхала, напевно, криша» -
Забула, що онук росте.
Бач, захотілося любові,
Та поїзд твій далеко втік;
Десь в Ходорові вже, або у Львові –
Рокам своїм згубила лік.
Та це не дуже зле виходить,
Коли рокам загубиш лік;
Життя бадьоріше проходить,
Жартуючи проводиш вік.
Це краще, аніж сльози лити,
Хай плачуть наші вороги;
З усмішкою нам довго жити
І їсти з сиром пироги!
Не все серйозними нам бути,
Розрядка треба знов і знов;
Щоб негаразди всі забути
Я розказала про любов.
Інтригу вдало зав’язала,
А ви подумали: ов-ва!
Ото яка бабуся стала,
А в неї ж сива голова!..
