Не йшла, тихенько шкандибала,
Не рівною хода була,
Кульба подругою їй стала,
Немов зіницю берегла.
Сльоза скотилась недоречно,
Роїлись в голові думки,
Богу молилася сердечно,
Куди ж полинули роки?
Колись літала, як та чайка,
Була завзята, молода,
Тепер услід лунає лайка,
При дітях стала сирота.
Кров’ю налиті очі в сина,
Зелений змій його скрутив,
Щодень одна і та ж картина,
Давно життя своє згубив.
Невістка злість на ній зганяє,
Летять прокльони лиш у слід,
У неї серце завмирає,
Геть почорнів весь білий світ.
Онукам гроші лише треба,
Забули геть про все святе,
Смерті благає вона в неба,
Навіщо їй життя пусте.
Під храмом сіла та молилась,
В покорі склала свої руки,
Краще б біда їй та наснилась,
Як подолати всі ті муки?
Солоні сльози материнські,
Печуть земельку, мов вогонь,
Прошу вас, схаменіться, близькі,
Ще доживете до сивих скронь.
Бог бачить все, йому судити,
Тоді не буде каяття,
Бачать зневагу й ваші діти,
Немов вода спливе життя.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/645-sirota-pri-dityakh.html