Львівському жіночому Літературному клубу
присвячується
В кафе, за пляшкою « Мартіні»,
Сидів «Літературний Клуб»,
А я ,в кутку, прикрившись тінню,
Читав слова з жіночих губ.
Одна письменниця відома,
Прозаїк, світ яких не знав,
Що не спішила йти до дому,
Кричала сповідь на весь зал.
Цю сповідь я поклав в катрени,
В надії , Бог усе простить,
Бо запалав вогонь у венах,
Від слів відвертих та простих.
(Ми познайомились у Львові,
Коли був форум видавців,
І я, аматорка у слові,
Ламала з нервів олівці.
Він підійшов та заспокоїв,
Сказав щось ніжне та м’яке,
Сказав що Сомерсету Моєм,
Навіть не снилося таке.
Що моє слово має силу,
Що я – літератури цвіт,
Що Проза, розпустивши крила,
До ніг положить цілий світ.
І я, письменниця – прозаїк,
Писати почала роман,
Бо посміхнулася навзаєм,
В його повірила обман.
Листи писали по «Фейсбуку»,
Півроку із гарячих слів,
Аж поки не дала науку,
Моя нова поїздка в Львів .
Він називав мене – «Кумедна»,
Водив по барам та кафе,
Казав що маю присмак меду,
Що він від мене під «chauff»*
І в ніч, коли цвіли каштани,
Він у вино щось підмішав,
Бо в серці чорний страх розтанув,
Його змінив бажання шал.
Ту ніч я мало пам’ятаю.
Вино, готель, німе кіно,
Його волосся золотаве,
І дощ, що стукає в вікно.
А зранку правда наче шило,
Із телефону, мов з мішка,
Йому вночі дзвонила «Мила»,
І дійсність стала знов важка.
Роман я хутко дописала,
Словесний дотягнула віз,
Сталеве накувала жало,
І не пролила й краплі сліз.
Я привезу «Роман» на форум,
Хай світ його впізнає весь,
Бо я минулим вже не хвора.
На цьому сповіді кінець.)
Від себе можу лиш додати,
Що правда в кожного своя,
Що божий задум, й чортів фатум,
Кидають в пристрасний вояж.
* - Chauff – («шафе», французька, підігрітий алкоголем)
ID:
499860
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.05.2014 20:34:42
© дата внесення змiн: 18.05.2014 20:34:42
автор: Федик Юрій Михайлович
Вкажіть причину вашої скарги
|
