Вдома дощ завжди пахне по-особливому. В ньому є все. Як і в житті кожного з нас. Кажуть, дім – це те місце, де тебе завжди чекають. Не знаю, будинки бувають покинутими і пустими, або ще дуже новими. Дім – це місце, де живе найбільше спогадів. Дім – це те, що рано чи пізно захочеться мати. Це те, що відображатиме нас, матиме характер. Його стіни мають говорити про Вас, Ваші звички, Ваш настрій. Фото, які повинні розповідати про господаря, дорогих йому людей, його собаку. Який він, дім Вашої мрії?
Я б не хотіла собі великий будинок, але я б хотіла будинок з великою терасою. На ній стояло б розлоге старе крісло з теплою оливкового кольору ковдрою. Маленький столик, де б було місце для великої чашки, затертої книги, блокнота, ручки і капель для носа. На дерев’яній підлозі стояло б декілька кактусів, традесканція і лимонне дерево. Десь поряд на маленькому килимку сидів би мій пес. Я не люблю сірий колір на неживих предметах. Мій дім був би якогось світлішого кольору, хай навіть, світло-сірого. Вікна – широкі, білі або коричневі, через них видніються легкі штори, в окремих кімнатах жалюзі. Обов’язково мають бути широкі підвіконня. Інтер’єр не повинен дихати сучасністю, її й так багато в нашому житті. Має бути присутній старовинний дух. Він виражатиметься в багатьох речах. Найбільшою кімнатою буде вітальня. Невеликий килим з візерунком лише на підлозі, стіни мають дихати. Посередині - зручний м’який диван світлої оббивки з кількома подушками, в який можна було б злегка провалюватися. Збоку – таке ж крісло, поряд – журнальний стіл, на якому зв’язана серветка, телефон і ваза з маками, або мімозами чи бузком. Під однією з стін – висока, аж під стелю, книжкова полиця, де можна знайти книгу під будь-який настрій. Полиця дерев’яна, міцна, з темного дерева. З іншого боку стоїть комод з фото, та декоративними свічками. Десь поряд має бути телевізор і диски з фільмами. Під іншою стіною – камін, на ньому я поставлю старий годинник прабабусі і дерев’яні шкатулки… . Вітальня світла з двома великими вікнами, що виходять у двір. Шпалери у вертикальну смужку, на стінах – теж фото і картини. Люстру я б теж знайшла сюди якусь незвичайну.
Кухня. Я не знаю, яка вона має бути. Точно не в надсучасному стилі, ще треба враховувати, що готую я рідко, та й то коли хочу готувати, а не їсти. Знаю точно, що на підвіконні стоятиме фікус, як у Леона. Але я його не ховатиму на ніч, я просто забуватиму це робити, хай стоїть на своєму законному місці. Окрім багатьох шкафчиків з посудом, має бути один зі спеціями і травами. Також, обов’язково буде полиця для моєї великої колекції чашок. Стіл – круглий, або квадратний, скатертина в дрібний квітковий візерунок. В особливі дні я стелитиму скатертину з голубими волошками, яку вишила мені бабуся. На столі – ваза з шоколадними цукерками і яблуками. На холодильнику я поставлю невеличкий телевізор. На дверях висітимуть смішні нагадування самій собі. Мабуть, доведеться, щоб була духовка, колись я точно спечу яблучний пиріг і прикрашу його клітинкою з тіста, як у кіно. На всякий випадок стільців буде три. Вони будуть м’які зі спинкою. Десь біля столу буде миска для мого собаки. Я не хочу ніякого кахлю на кухні, нехай будуть шпалери в дрібні квіти. Моя кухня – це не робочий кабінет для жінки. Це місце, яке вранці через вікно заливають сонячні промені, місце, де на свята можна почути запах різних страв, а в звичайні дні – аромат кави, какао, компоту, чи чаю з м’яти. Це місце, куди першим заходить ранок, минаючи навіть спальню. Це кімната фікуса, кімната з білими дверима і вікном з видом на вулицю.
Спальня. Я люблю спати, але вдень. Це кімната якщо не відпочинку, то хоча б просто сну для відновлення фізичних сил. Це кімната не для гостей, це моє, особисте, куди можна лише моєму псу, і запаху чогось підгорілого з кухні….На вікні – жалюзі, а на підвіконні кактус Женя, точніше вже його четверта реінкарнація. Він не цвіте, лише слухає мене і розуміє, зрідка п’є мінеральну воду. В нього зелена шкіра, гострі, але м’які колючки і коричневий горщик. Зимою він перебирається на тумбочку біля ліжка і слухає не мене і горобців за вікном, а будильник і дзвінки телефону, але він терплячий і любить мене. Поряд з ним на тумбочці стоїть рамка з фото, де я і мій пес, а також низька лампа, що нагадує гриб. В шухлядах купа різного мотлоху. На стіні – вишиті картини в овальних рамках. Під однією зі стін стоїть шафа, звідки часто речі будуть просто вивалюватися, а згодом я їх просто викину. В спальні нема телевізора, зате є дзеркало, теж овальне, під ним – туалетний столик, на ньому мої шкатулки і підсвічник. Поряд – низький пуф. Ліжко не дуже велике і не дуже м’яке. На ньому невисокі дві подушки і тепла ковдра. Десь під ліжком якась нецікава книга і капці. Промені з вікна не б’ють мені в обличчя, потрапляють десь аж в ноги під ковдрою.
Кімната для гостей. Навіщо вона? Я ніби повинна передбачити, що хтось приїде в гості. Це нецікаво. Так буває лише в готелі і там за це платять. Я не збираюся спати, коли до мене хтось прийде в гості. Нам буде про що поговорити. Під ранок гість може заснути і у вітальні на моєму улюбленому дивані. Ще можна розкласти два крісла. З цієї кімнати я зроблю гардеробну.
Ванна кімната. В мене немає жодної ідеї. Лише те, що кахель буде дрібним і квадратної форми. Я думаю, з часом я щось придумаю….
Подвір’я. Це як верхній одяг мого будинку. Воно невелике. Без сірого асфальту. Паркан штахетний з темного дерева. Трохи крива стежка веде до сходів на терасу, яка з одного боку обплетена великими червоними квітами, я не пам’ятаю як вони називаються. На подвір’ї багато квітів. Весною розцвітає ряст, фіалки, і тюльпани. Кущ білого бузку наче заглядає у спальню через вікно. Літом, в червні тут набухають білі і рожеві піони, згодом – лілії, ромашки. Біля паркану розцвітає розлогий кущ дрібних троянд. А під вікном у вітальні – високий кущ густої, ніжно рожевої китайської троянди, де квіти, немов нанизані на тонку гілку. Десь з іншого боку тераси росте запашний кущ жасмину, що дурманить своїм трохи важким ароматом. Ввечері і рано вранці розкриваються квіти ранньої зорі – яскраво червоним, білим і жовтим кольорами. Їх запах наповнює все подвір’я і, ніби, не пускає в дім. В липні та серпні до долу падають яблука, вони пахнуть по-особливому, зрадницьки нагадуючи безтурботне і водночас трохи тривожне дитинство і теплу осінь юності. Восени, коди додолу починає опадати листя горіха, лише невеличка ялина лишається глибокого зеленого кольору на фоні жовтої осені. І тут подвір’я наповнюється темно-бордовим, жовтим, білим і оранжевим кольором хризантем. Вони останні, хто насмілюється цвісти аж до перших заморозків. В листопаді тут стає тихо, чути лише шелест листя, коли пробігає їжак, поспішаючи знайти місце для зимового сну. Сірими днями шумить дощ, в нього своя мелодія, він ніби частина цього всього. Взимку все завмирає, подвір’я спить, вкрившишь білою ковдрою. Лише сліди собачих лап руйнують ідеальну гладкість снігової перини. Інколи небо зливається з природою, ніби спускається теж полежати на сніжному покривалі. На Новий рік ялинка перетворюється на маленьку принцесу в дорогому блискучому вбранні. Мій собака довго бігає навколо неї, обнюхуючи гарну незнайомку. На Різдво на дверях великою зимовою квіткою розцвітає Різдвяний вінок.
Це все повторюється з року в рік з незначними змінами, мій собака росте і вже з легкістю сам відкриває вхідні двері. В житті з’являються нові знайомі, зникають і повертаються друзі. Змінюються наші смаки, звички, настрій, навіть, мрії. В плеєрі звучать нові пісні. Незмінним лишається мій дім, годинник на каміні говорить про плин часу лише мені і знімкам на стінах, нагадуючи їм їх давність, а мені, щоб я поспішала жити. Так само пахне дощ і яблука на стежці. Так само, як і сьогодні, але ще поки-що в батьківському домі. Який сьогодні Ваш дощ? Чим він пахне? Мій дощ пахне минулим і мріями про майбутнє. Я не відчуваю суму, це скоріш ностальгія, яка посилюється музикою. Я дуже хочу, щоб приємні моменти з минулого були не найкращими. Цього я бажаю і Вам. Щоб найкращі моменти чекали нас в майбутньому, в нових будинках, з новими людьми. Щоб життя не перетворилось на книжку під ліжком. Щоб Вам завжди було з ким поговорити, хай навіть з кактусом. Вивчайте в собі мову запахів, і не бійтеся мріяти, записуйте свої бажання, можливо, це буде щоденником Вашого майбутнього.
ID:
510669
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.07.2014 11:59:41
© дата внесення змiн: 11.07.2014 22:55:42
автор: Руслана Лукаш
Вкажіть причину вашої скарги
|
