Посадила мати квіти на могилі,
Поливала не водою а слізьми:
-Спи синочку мій єдиний, спи мій милий,
Ох візьми мене до себе, ох візьми.
А по небу хмари сунули чоренні,
Наче ніч блакитне небо затягла:
-Ти пробач мені ,синочку, плач щоденний,
Ти пробач, що я тебе не вберегла.
На колінах при могилі сива мати,
Шле ридання аж за самий небокрай:
-Боже , Боже, ще не час був помирати,
Поверни його, мене ,ось, забирай.
Із-за хмар промінчик сонця виглядає,
Пестить –ніжить материнську сивину:
-Хто ж порадить, що ж то я робити маю,
Як спинити ту прожерливу війну?
Молитви щоденно шле до Бога мати,
Все б віддала-серце й душу без вагань,
Тільки більше щоб не гинули солдати,
Щоб не було ані смутку, ні ридань.
Матері щоби хрести не обіймали,
Не садили рожі-квіти на гробах,
Щоб синочки всі живими повертались:
Щоб не каркав над землею смерті птах...