За Україну!
Коли терпінню вже прийшов кінець,
Коли слова людські не мають сили,
Любов до волі рветься із сердець,
І що б тепер про нас не говорили,
Ми зброю тулим гордо до грудей:
У бій, за нашу долю і Державу,
У бій, вперед – за втілення ідей.
У бій, за нашу волю, честь і славу!
Під “Гради” йдуть відважні юнаки,
Щоб дітям краще, аніж нам, жилося.
І гинуть від ворожої руки,
І падають, мов скошене колосся,
На ті лани, де міг би зріти хліб,
У тих лугах, де роси миють трави.
А ті, живі, не сплять по кілька діб
І моляться посохлими губами,
“За Батьківщину!”- шепчуть і у снах,
“За Україну!” - десь хрипить у грудях,
“Вперед!” - на закривавлених вустах,
А на світанку знову “Град “ розбудить.
Коли всі сльози вилито рясні,
Коли здається – й Віра догорає,
Сам Бог нас береже у цій війні,
А з Богом нас ніхто не подолає!
