Завив собака серед ночі,
Немає йому впину,
Дід витріщив з просоння очі,
«Приб’ю кляту скотину».
«Не треба, діду, лягай спати,
Та добре помізкуй,
Тут мозок стане у пригоді,
Мовчи і не дратуй.
Іди, пусти нехай біжить,
Кохання певно хоче,
Не так, як ти усю ніч спить»,
Тут баба зарегоче.
«Давно в собачих він літах,
Та кров іще пульсує,
А ти давно не при ділах,
Лиш злість одна вирує.
А пам’ятаєш, як колись,
Нам ночі не вистачало»,
«Та годі, бабо, схаменись,
Такого не бувало.
Ти хворою була завжди,
Все голова боліла»,
«Такого, діду, не кажи,
Й тебе не обділила».
«Й мене, а ще кого кажи?
Чого мовчиш, злякалась»,
«Та годі вже, пса відпусти,
Так я тобі й призналась».
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/890-sobacha-lyubov.html
Знаю на цю тему анекдот.
Сидять дід з бабою, розмовляють:
- А пам'ятаєш, жінко, ми, коли були молоді, домовились, що якщо хтось зрадить - відкладе одне пшеничне зернятко. Я думаю, що настав час ці зернятка перелічити, - виймає з-під столу платочок, а вньому кілька зернят,- пробач мене, старого дурня - гріхи молодості...А де ж твої?
-Нема!
- Як нема???? ( в думках картати себе почав).
- Ну нема. З чого ж я тобі все життя кашу варила?
Антоніна Грицаюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
