Одного разу вона таки прийде,
Поставить речі на порозі і скаже:
"Ну,ось-я приїхала до тебе,
Як ти і хотів!
А ти стоятимеш з відкритим ротом
І дивитимешся на неї,
Як на восьме чудо світу,
Як на живого сфінкса
Чи пітерські розвідні мости,
Які чомусь постали у Луцьку!
Ти дивитимешся на неї і помічатимеш,
Як тихо тліють сонця
У ліанах її волосся,
Як раз по раз
Розпускаються сльози
На глибинах її очей,
Та краєм свідомості ти розумітимеш,
Що це лише сон-обманка
З якої тобі так не хочеться повертатись,
Адже часом нам усім прагнеться
Жити вічно,
Жити ніжно
У найкращому з можливих снів!
Окрилена чарівна мрія! Гарно! 
