Скажи мені… а ти шукав колись
Оту єдину… за яку ні цента
Ніхто… ніде… й нікому не платив…
Бо тільки в снах торкався її крил…
І вірив… вона квітне! –
стопроцентно!..
Скажи мені… чи зміг би ти отак
Свої коліна - до кісток і м”яса…
Зі скель зірвавшись на гірських хребтах…
Як в спину тобі
Кидатимуть лассо?…
Іти – “до” неї… чи насправді – “від”…
Цей вир світів в підніжжі Ніагари…
І мавки… мавки! – стережуть той цвіт
І сила та…
що зветься чари… ЧАРИ?!..
Твої підошви обпекла вона
Тим неймовірним і пекельним жаром?
Можливо… що ця квітка – вогняна!…
Як лава
із вершин Кіліманджаро…
Якщо шукав… чому ж тоді - нема?
Чим оправдати плавання Колумба?
Невже вона холодна й кам”яна…
Й така ж підступна,
як і Джомолунгма…
Яких - відтінків? Яких барв - вона?
Якими іще квітне кольорами?!..
Настільки ж нереальна й неземна,
Як сакура
на схилах Фудзіями?..
Якщо шукав, тоді скажи – яка?
Яка - вона? Яку за неї кару
Присудять нам?!. Скажи… що це – Ріка…
Безмежна помаранчева Ріка,
Що розлилАсь
в пісках Мадагаскару…
Чи ти відчув, на смак вона – яка?..
Востаннє обійнявши гострі скелі…
Тебе несла невидима Ріка? -
Париж… Стамбул…
Червоне море… Делі?!..
Вона десь – поруч… відчуваю це…
Від неї сяйво – неповторне!.. світле!
І що б нам Дарвін відповів на це?…
-Пардон!!!… здається…
……………………. папороть – НЕ квітне…
