Ти бачиш мам, летять лелеки,
Здається вчора, тільки відлітали.
І по весняному, шумлять смереки,
Під якими з братом підростали.
І Сонце світить як ніколи,
Зігріваючи мамо тебе.
Скажи мамо: «Відколи?»,
Кожин під себе гребе.
І під крики «Патріоти!»,
Скликає нас усіх у бій.
Хіба ми мамо ідіоти?
За них іти у мордобій.
І смерті байдуже повір,
За що проливаєш ти кров.
Вона неначе звір,
Підкрадається все знову й знов.
Напевне все ж мам ідіоти,
За мир влаштовуєм війну.
І вічні будуть дні скорботи,
Поки не проснемося від сну.
