Тиша. Ти дихаєш сильно. Сильніше
Давиш на спокій осінньої ночі.
Чуєш, а хто з нас сьогодні мудріший?
Той, хто байдужий, чи той, хто охочий?
Тиша. Ти тільки не плач, я все чую.
Сльози печуть на плечі парафіном.
Ти не підеш, не втечеш, я відчую,
Я заспокою тебе, як дитину.
Тиша. Ти вільна лежати й мовчати,
Думати про несерйозність побачень,
Вільна не рухатись далі кімнати,
Іншу свободу тобі не пробачу.
Тиша. Ти маєш боятися рухів,
Атомних і електричних потоків,
Не відпускаю тебе на поруки,
Бо стережу від незважених кроків.
Тиша. Довірся мені неодмінно,
Сонячний промінь сюди не проникне,
Проміжок часу – це сон безневинний,
А без годинника швидше ти звикнеш.
Тиша. Моє заборонене щастя
Темного кольору, сірого вмісту.
Я не дозволю тобі його вкрасти,
Ні задушити, ні стерти, ні з’їсти!
Тиша. Гармонія слів безголосих,
Відчай сліпого, як диво, кохання!
Ніч, ніби осінь, а осінь є осінь,
Падає листя зів’яле останнє!
Тиша. Замри. У долоні - долоня.
Поту краплина додолу стікає,
Зморена мокра пригнічена скроня
Скроню мою, як вогнем, обпікає.
Тиша. Кохаю, люблю, як інакше?
Віриш? Що віриш, я впевнений, знаю.
Ти обійми, заборонене щастя,
Іншого виходу в тебе немає.
2009р. В. Пригорницький
дякую!
