Тоді, коли вже більше не болить
І не щемить. І навіть вже не колеться,
Душа стихає. Замовка на мить
І йде блукати по своіх околицях.
Чогось шукає, вештається десь.
Чи то у муці, ну а, може, й в шоці.
Жаданий спокій висмокче увесь.
І зрозуміє - треба знов емоцій.
Знайде печалі - й знову за своє.
І, мов новенька, заспіває зрання.
Такі вже ми, парнасе, мабуть, є.
Який там спокій! Хто ми без страждання?
Філософське питання...
