І день сьогоднішній пройде,
Залишиться усе позаду.
Та ранок знову настає,
Сонце піднімається з-за саду.
І кава знов бадьорить ранком,
Прянощів солодкий присмак на губах.
Цей день як мить минає,
Залишає лиш клопіт, в головах.
Живемо ми так із року в рік,
Щогодини творимо проблеми.
Пишемо закони людям,
Або ж доводим теореми.
Відкриваємо в небі, нові землі,
На це мільярди витрачаєм ми.
Поки матері відпускають синів,
У холодні руки війни.
Й повертається той син додому,
Потріпане не тіло, а душа.
Та все ж минають роки,
І вже його син у бій вируша.
Так проходить не одне століття,
Різні люди і місця.
Та за маскою того чоловіка,
Не бачим справжнього лиця
