А ти ж зі мною майже не жила –
Частіше інших в дім несла гостинці,
Така м’яка, як ковдра, як імла,
Пливла любов, як сяли наодинці…
В гущавині захитаних хмарин,
Опівночі, спадаючи у ліжко,
Просив повиривати свій полин
І скинути у яр, чи хоч у діжку.
І нібито до ранку, наче мед,
Слова, як згуба, майже губи в губи,
А потім різко в руки – очерет –
Різцем дозрілим з кров’ю, гострозубий.
І знову до страждань мої думки,
Хоч вистраждані й вивернуті тричі,
Блискучий ніж від ніжної руки…
О боже, ну чому ж тобі він личить???
Чи добрий я, чи ти занадто зла?
Синці і поцілунки, наче спиці…
А ти ж зі мною майже не жила,
Хоча й несла завжди у дім гостинці…
5-06-2015 В. Пригорницький
