Вже не світло,
а самі спалахи, спалахи
в цій безвиході...
Засліплюють,
гріють,
бавлять
та тішать скупо досить
в цій журбі.
Всі мої останні
спроби-замахи
на оригінальність,
на унікальність,
дотепність,
ба навіть на власне життя -
так собі.
Мої недолугі бажання
злитися з недосяжним
безглузді,
без рамок,
практично,
небажані зовсім і зайві -
без меж.
Продовжую дихати,
сумуючи нерозважно,
за містом надій,
натхнення,
розпачу,
фортифікації -
читай: кам'яного мовчання
прадавніх веж.
03.09.13
