Ця картина закарбувалася в моїх спогадах. Можливо не на довго, їй всього 4 дні, але чіткість її не зміно і тривала. Маленьке віконце з бліндажа в контр ажурі, коли сонце вже зайшло і залишило по собі тьмяне світло в небі яке ще не охопила темрява а зірок ще не видно. Блакитний став тьмяно сірим що переходить з мішаного рожево-фіолетового в кобальтовий та в темно синій аж в холодний перманентно чорний. На цій гамі відтінків, що слугує фоном повстають образи які вимальовуються гіллям безбарвного глухого чорно, темнішого за чорне коли світло не відбивається від-нього. Ці образи різноманітні, хоч і темні лінії статичні, та образи плавають і вимальовують графічні малюнки. Ті зображення були насичені знаками та чіткими формами. Сонце яке рухається обрамлене коло з гострими трикутниками як дитячі малюнки, воно було посічене та змарніле його обличчя немовби злякане та ошелешене , а з продовж миті переродилося в місяць. Вовк у профіль з гострими іклами скалив зуби завиваючи на місяць, Пашча його була дика та повна, ненажерлива, вона переходила в облік старої потвори. З правого боку обличчя дівчини напів анфас, вона дивилась десь в самісінький центр, але далеко попереду десь перед себе, риси виразні та чіткі. Але краса та погляд безмовний. Вона ні про що не говорила, була як камʼяна, хоч і деталізована та чітко вимальовано в своїй простоті та байдужості. Кожна частина цієї композиції вливалась одна в одну. Обличчя людей більш, або менш змінювали свою постать. Силует голови старця який зовсім втомлений якого не пожалкував час. Чоловік якого лице є прикладом довгого та важкого життя. В момент воно могло змінювати свій вираз в зовсім страшний. Всі ці образи та інші увінчала центральна фігура з косою. Ніби виходила з картини, вона була чітка та кістлява з розпростертими руками. Цей калейдоскоп рухався в танці циклу часу, рух у просторі цьому маленькому віконці безодні на тлі неба в далеку космічну товщу. Потім мальовидло це таке контрастне на фоні пустоти, враз змінило свій облік. Король засів це місце, поважний, гордий, з бородою та вузами, на голові у нього корона, а гербом йому стала з ліва над серцем карта. Яка показувала валет. Масті там не було хіба що схрещені списи та тарчою посередині і пірʼя довгі та ості виглядали за його спини. Форми та образи були в середньовічній манері, кострубаті та не пропорційні. Десь зовсім карикатурні та гротесні, через що дуже вимовні в своїй натурі. Кожну хвилину ця картина пульсувала, як би хотіла розірвати ті рамки в яких її закрив отвір бліндажа, два дерева розділило цю візію на триптих, де права та ліва сторона слугувала відкритим мотивам композиції з флорою та фауною в симетрії десь модерністичному стилі з яскравою сецесію та далеком класичним помпейським стилем. І в русі ці ажурні деталі переміщувались в зовсім абстрактний еклектизм в якому губилось усе. Ця немовби стелла, здавалась і нерухомою і в одночас пульсувала як би була жива та існувала окремо від решти світу.
