Ховаєм у спогад життям пошматовані душі,
Шукаєм розради, якої давно там нема,
І знову нас манить усмішкою феї грядуще –
Оця найчарівніша і найдавніша з оман.
І все ж - я їй гАряче так аплодую –
Зневіра давно б нам до неба закрила путі,
А так сподіваємось – раптом і рай побудуєм,
І прагнемо щиро і неосудно в святі.
І знову незнане нас вабить нестримно до себе
Й снага уливається у стужавіння крила…
Як нині недоля овид занавісила крепом!
А ми ще затятіше вірим в приреченість зла!
Треба мріяти,щиро вірити і бути твердо переконаним,що мріі збудуться...і перебувати в такому стані творчості,ейфоріі...і робити кроки до мріі...А поезія чудова!
і нехай хто скажее, що так не станеться! зі злом!
як і з нами має статися, обов"язкво статися гарне і добре у завтрашньому дні. але живімо сьогодні і віруймо, як маємо вірити ось тут і зараз вашому слову.
мудре воно, вірне серцю вашому. і перу