Вже й листя облетіло, і туманів
Сумну, холодно-сіру череду
Усе частіше бачимо в саду,
А я, немовби, все чогось ще жду.
Ще жду… Чого? Що зацвітуть каштани?
Що сонечко пригріє і Весна
Оберне знов цей край зеленим раєм,
Розверне річку втрачених надій,
Щоб знову ми скупались в тій воді
І сповнилися маревом видінь?
Аж є в душі оте, що не вмирає?
Чи, кажете, такого не буває?
А, певно ж, ні. Немає вороття...
І в тому мудрість, адже дар життя
Іще солодший тим, що небуття
На кожного урешті-решт чекає.
Скажи, чи став щасливішим хоч трохи
Хоч хтось, з ким ти ділив дороги?
Чи встиг ти хоч комусь знання лишити
Заради чого варто в світі жити?
І чи згадає хтось, що сам ти жив,
Кохав, захоплювався, мріяв і тужив?
Буває й так, що здичавіле поле
Затягує дебелим бур'яном
І сій-не-сій між будяків зерно,
Не проростає в хащі тій воно,
Тож, інше щось збирають у стодоли...
Поглянь на сад - он, у його гущаві
Червонобокі, стиглі золотаві
Висять плоди. Кому той сад вродив?
Нема того, хто яблуньки садив,
Хто доглядав їх, хто вкладав в них душу.
Нащадкам все те глибоко байдуже…
Вже листя облетіло і тумани,
Останні передвісники зими,
Холодної, бездушної пітьми,
Повзуть поміж байдужими людьми,
Стираючи в серцях пусті омани...
Чого ж я жду? Чого ще сподіваюсь?
Я вірю в ближніх. В вірі тій не каюсь.
Осінні роздуми, як підбиття підсумків.
Та чи Вас мають тривожити ті думки? Ви так багато робите для інших! А як сказано в Писанні - що зробив для ближнього свого, те зробив для Бога.
Удачі Вам, пане Валентине!
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Віра в ближніх може зламатися... Тому і смуток світиться у вашому вірші. Бо те, що робить людина, не завжди цінується ближніми. Але є БОГ,Люблячий і Вірний, віра в Якого ніколи посоромлена не буде!!!
в тому мудрість, адже дар життя
Іще солодший тим, що небуття
На кожного урешті-решт чекає.
Бог дарує вічне життя тим, хто вірить в Його Сина!
Бажаю вам радості спасіння!!!
Валентин Бут відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
