Ще ранок згус. І всі прийдешні барви
В його сутіні. І повна, нерозділена земля
Воркує перед себе, наче фавни, сни.
А простір: то мовчав,
То возвеличився у безміри.
Він до тла розорив мене,
Та врешті через вінця перелляв
О, сяєва...
Де кожен нерв натягнутий арф'яно
До птаха, звіра а чи до жоржин...
Все дихає!
І я, мабуть, так само
Пружня струна умотана
В небесний плин.
5 листопада 2015 року
