Серед ста тисяч зірок, боже мій,
в горлі дереться терпкий синій терен
і вже нічого не сходить із зерен
і вже гукаєш бува супокій
скільки тобі напророчили слав
скільки казали іти без упину
Тільки б тепер хоч одну дужу спину
І щоб хоч хтось захистив і сховав
Маю клубок недолугих думок
Я б розмотала його, і потому,
Щоб оголоти і пустку і втому
Боже мій, скільки на небі зірок!