Уже осінь безжальна надворі,
А душею я вічно застуджена.
В котрий раз я топилась у горі,
Бо для нього назавжди спаскуджена.
Я для нього вже не золотава,
Я для нього не теплая осінь.
Я, можливо, для нього забава,
Яка знов існуватиме й досі.
Вже не день, уже ніч я темнюща!
Вже не біла, а чорна для нього!
Несподівано я не прийду ще,
І мене більш не буде раптово.
Вже не ангел, а демон у тілі,
І, мабуть, вже давно без душі.
Але я римуватиму сміло,
Хоч і сльози в мене, і дощі!
Бо його почуття вже минули,
Такі швидкоплинні, як літо.
Але я його… Я. Не забула,
Я весну не забула, і квіти.
А, можливо, він справді кохав,
Та його почуття вже застуджені.
Я не ангел. Можливо, не знав.
І тому я для нього спаскуджена.
