То плаче небо...
Душу освіжає.
Заморосили сльози в літню спеку.
Уже не треба
Вдавати, що кохаєш.
Один від одного тепер ми так далеко.
В серцях прогноз погоди вже не схожий,
По різному ми дивимось на хмари,
Для когось день ясний, теплий, погожий,-
Комусь все зіпсували сірі чари.
Навіщо кличеш в душу люту зливу?
Давно вже потонула там надія.
Та почуття є невмирущі й полохливі.
В потоці часу знов нове дозріє.
Після дощу те сонце повернеться,
Порозквітають свіжі полонини,
Колючий біль звичайно схаменеться,
Душа заграє пелюстками так невпинно.
І замість сліз засяє знов усмішка,
Урівноважиться в житті стійкий баланс,
Хоч доля різнопланова як книжка,
Для справжнього кохання є завжди шанс.
Розмиється брудне все що було.
Вуста сполоще солодко лікер.
Минуле вже не треба.
Вмивають краплі скло.
Для мене ти помер.
То плаче небо...
