Зима мовчала променем надії,
Нас розлучили тисячі доріг.
Так. Я маю нездійсненні мрії,
Він навіть не читав моїх віршів.
А скло все у льодових візерунках,
Лисиці цей створили марафет.
Та жодна з них ніколи на малюнках,
Як я, не зобразить його портрет.
Вистукують колеса ритм шалений,
Потрапила я не на той вокзал,
Чужий мені, не рідний і… скажений,
Такий, як ти! Як сам мені казав.
Вертаюся додому в безнадії,
Роздмухала зима осінній сніг.
Так. Я маю нездійсненні мрії.
Аби своє здоров’я лиш зберіг!..
Молитимусь, стискаючи долоні,
Хоч вітер, хоч мороз, хоч сипле сніг.
Ми з ним тепер порізно. Ми холодні.
Він навіть не читав моїх віршів.
То що ж, нехай. Я знову буду сильна,
Іти вперед, немов тебе не знаю.
Ось ця зима для мене не єдина,
Коли я вже нікого не кохаю.
Вірш написаний серцем...
