Дивлюся знову на твою світлину,
Погода сльози за вікном злива.
Чому ж для тебе я не та людина?
Чому раніш нас доля не звела?
Удар надій і дика порожнеча.
Тебе я мушу в котрий раз забути!
І в котрий раз сердечна… холоднеча.
Кохання – знайте, справжняя отрута!
Зникатимеш, забравши все тепло.
Я гляну на тебе. Невже востаннє?
Забрав ключі, все знищив і пішов.
А я залишусь далі існувати.
Так, не жити! Дихать, мов рослина!
Погода знову сльози всі злива.
Чому ж для тебе я не та людина?
Чому раніш нас доля не звела?..
